Вірю – не вірю

Автор: Роман Голубовський, засновник сайту фейкових новин «UaReview»
Люди – дуже легковірні за своєю природою істоти. Колись вони вірили, що їхньою долею керує висічений з каменю бог. Вірили, що дощ з неба падає через те, що його, цього бога, чимось розгнівили. Вірили, що земля пласка.
Минуло багато часу, і зараз ми з іронією сприймаємо написане вище. Але люди все одно продовжують вірити у забобони (як часто я бачу червону нитку на зап’ястях!), у потойбічні сили (а чим ще можна пояснити високі рейтинги програм на кшталт «Битви екстрасенсів»?), обіцянкам політиків і неперевіреній інформації.
Два роки тому я почав працювати над сайтом UaReview.com, який публікує вигадані жартівливі чи сатиричні замітки у форматі новин. Основним завданням проекту було звертати увагу читачів на певні суспільні проблеми, а також просто піднімати настрій. А новинна форма подачі матеріалу була обрана просто тому, що так дуже легко подавати будь-яку інформацію і так само легко її читати. І ви навіть не уявляєте, скільки здивування викликали у мене перші публікації наших жартівливих заміток під виглядом справжніх новин у ЗМІ. Здається, це були «новини» про те, що «Табачник заборонив літеру Ї» та «В Україні заборонять місіонерську позицію в сексі». Тобто «новини», абсурдність яких перевищувала усі межі.
Саме тому я дуже здивувався: як можна у таке взагалі вірити? З того часу шукаю для себе відповідь на це питання, а однією зі своїх основних задач бачу донесення до людей простої істини: не можна вірити усьому підряд.
І хоча проекту UaReview.com вже два роки, у нього багато читачів, а студенти журналістики обговорюють його на парах, іноді досі трапляються поширення жартівливих новин у ЗМІ.
Зокрема, цього року найбільше шуму наробили такі «новини»:
- «Туалети у поїздах Укрзалізниці стануть платними»: сюжет на російському телеканалі РенТВ, депутатський запит Бригинця із проханням перевірити законність дій «Укрзалізниці», спростування «Укрзалізницею» цієї новини.
- «Василь Вірастюк випадково розігнав мітинг геїв у Львові» – новину поширили не лише в українському та російському, але і в англомовному сегменті ЗМІ.

І окрім журналістської недбалості (адже журналісти повинні як перевіряти джерела інформації, так і брати коментарі у героїв інфоприводів), причинами сприйняття жартів за правду є і вже згадана легковірність, бо журналісти теж люди. Але зараз я все ж спробую пояснити її причини.
До того, як почати професійно займатись гумором і сатирою, я ніколи так жадібно не виловлював новинні тренди. Адже, як би це не звучало, гумор – це серйозно. І для того, щоб бути справді смішним, жарт повинен бути актуальним у відповідний момент. Саме тому, слідкуючи за жартами певного періоду, можна згадати, чим жили українці у цей час: що їх боліло, за що переживали, що обговорювали, чому тішились.

Давайте згадаємо, що найбільше обговорювали люди протягом цього року. Взимку усі говорили про те, як Владислав Каськів підписав мільярдну угоду про «LNG-термінал» із лижним інструктором; а новенькі дорогі корейські потяги «Hyundai» чомусь почали масово ламатися. Обговорювали те, що депутати блокували Верховну Раду, французький актор Жерар Депардьє отримав російське громадянство, усі танцюють незрозумілий танець Harlem Shake, а з-під пера УНІАН виходить новина, що за Власенком шпигують ведмеді.
Навесні в Україну приходять аномальні снігопади. Сходить сніг, а разом з ним і дороги, про успішний ремонт яких постійно звітує «Укравтодор». Янукович, отримавши 15,5 мільйонів за свою літературну діяльність, стає найдорожчим літератором в країні. Українці обурюються через жарт Івана Урганта, який порубав зелень, як червоний комісар жителів українського села. А спорсмен Тітушко стає відомим на всю країну зовсім не спортивними досягненнями.
Влітку обговорюють вундеркінда Сергія Курченка, який у 27 років купує «Український Медіа Холдинг» за кілька сотень мільйонів доларів. Опозиційні депутати раптово починають виходити зі своїх фракцій, і їх обзивають «тушками». Бас-гітарист американського гурту Bloodhound Gang на концерті в Одесі підтирається російським прапором, і пояснює, що у них просто такий імідж. Ректора Податкової академії Петра Мельника лапають на хабарі, але це не заважає йому втекти за кордон.
Восени обговорюють те, що Україна з подачі Януковича (хто б подумав!) бере євроінтеграційний курс, а росіянам раптом перестають подобатись українські товари, зокрема і цукерки «Roshen». Телеведучий Дмитро Кисельов щотижня розважає росіян апокаліптичними сюжетами про долю України в ЄС. Через надмірний націоналізм футбольних фанів ФІФА дискваліфікують «Арену Львів». Місто Яремче повністю відмовляється від мобільного зв’язку. Стає відомо, що націоналістка Ірина Фаріон колись входила до лав КПРС. Президент під час футбольного матчу застрягає у кріслі. Шварценеггер фотографується на фоні плаката з Кличком, а Жан-Клод Ван Дам робить шпагат, стоячи на дзеркалах двох вантажівок, що їдуть назад.

Ну ось, ви почитали список резонансних повідомлень, а тепер скажіть: хіба вони своєю абсурдністю не схожі на описані вище вигадані жартівливі «новини»? Здається мені, що деякі навіть більш абсурдні та навіть смішніші. Тому треба усвідомити, що ми таки живемо у доволі абсурдному світі. І тим не менше, варто розуміти, що далеко не все, що ми чуємо від знайомих, бачимо у телевізійних сюжетах чи (особливо!) читаємо в Інтернеті є правдою. Завжди до будь-якої інформації потрібно ставитись з певним скептицизмом і недовірою.
А також – із гумором. Тоді і прийняті рішення будуть зваженими, і життя стане веселішим.

«РІА-Львів», № 41