Перезавантаження влади

Автор: Євгеній Шаян.

Потроху забуваємо, для чого стояв Майдан. Навіть не так. Кожен тепер пам’ятає щось своє і для чого він був там особисто. Майдан, попри очікування експертів, не перетворився на дієвий інструмент української політики. Не став громадським об’єднанням. Не народив партію. Не запалив яскравих зірок. Окрім двох-трьох сотників, іншими героями, на жаль, є лише ті, хто поклав свої голови

Попри відсутність чітко вираженого майданного руху, Революція гідності увійшла в серця кожного з її активних учасників, простих спостерігачів і навіть тих, хто не брав у подіях жодної участі. Але для суб’єктів виборчого процесу участь чи неучасть не має жодного значення. Для партій і політиків усі ці люди – електорат. І йому пропонуватимуть усе. Від війни за Україну до глибинних, на перший погляд, реформ.

Вихідні позиції

Стартова точка нинішніх парламентських виборів – вибори президентські. На них беззаперечний кредит довіри здобув Порошенко. При чому «кредит» у прямому значенні слова. Країну готували до першого туру і створювали інформаційні умови для тісної понятійної зв’язки: перший тур – кінець війні.

Але, як бачимо, війна продовжується. І до логічного завершення підійде нескоро. Переведення конфлікту у затяжну, малокриваву фазу вигідне основним учасникам виборчого процесу. Чому – поясню трохи згодом.

Виборчі списки, партії та блоки

Запуск процесу позачергових виборів відбувся 24 липня. Технічному розвалу коаліції, одномоментному виходу УДАРу та ВО «Свобода», передувала зачистка фракційного поля Верховної Ради – розформування фракції КПУ. Ні для кого не секрет, що комуністів видалили із пісочниці під куполом не тільки тому, що вони відкрито грали на руку Кремля і на місцях підтримували сепаратистів. Їх позбулися ще й з виключно політичних мотивів – аби нікому було сформувати нову коаліцію депутатських фракцій або тиснути такою ймовірністю на Президента.

24 липня почався тридцятиденний зворотній відлік до указу Порошенка про позачергові вибори до Верховної Ради. Формулювання вже готове – призначити дочасні парламентські вибори через неможливість народних депутатів України сформувати парламентську фракцію протягом 30 днів. Це напевно одна із діючих норм Конституції, яку Президент радо виконає. І дата вдала – 30 днів спливають саме на День Незалежності – 24 серпня. Парад, вітання, гарант, указ – логічний ланцюжок.

З яким законодавством іти на вибори? Питання насправді нескладне, якщо розглянути очікування об’єктів процесу – Європи, електорату і політичного бомонду.

Першій запропонують зміни у виборчому законодавстві – відкриті списки. Це словосполучення повторюють, як мантру, вже кілька років. Щоправда, забуваючи конкретизувати форму відкритості – як формуватимуть список, чи будуть регіональні преференції, хто і за яким алгоритмом встановить результат.

Другим, себто електорату, запропонують стару добру «мажоритарку». Вздовж і впоперек тягатимуть тезу про пряму можливість обрати від округу кандидата, який нестиме відповідальність, розумітиме виборця, бла-бла-бла… І потім навіть приймальню в окрузі не відкриє. Бували і такі обранці.

Третім – політичному бомонду – виборчі блоки. «Свобода» у базових регіонах голоси втрачає (5,6%) і блок для неї – останній потяг в евакуацію. Прем’єр-міністр матиме можливість частково відновити «Фронт Змін», УДАР під Президентом, а «Солідарність» Порошенка має підтримку на рівні 11% без його прізвища. Блок Гаранта ж набирає близько 30%.

Це об’єднання цікаве з точки зору ідеологічного наповнення. «Солідарність» працюватиме на соціально-орієнтованого виборця і виштовхуватиме з цього поля «Батьківщину», УДАР забезпечить розгонку тез щодо сильного місцевого самоврядування, «Свобода», за логікою, представлятиме радикальне силове крило.

Залишки регіоналів та комуністів балансують на межі прохідного бар’єру і борються за виживання. Частина з них примкне до «Сильної України» Тігіпка, частина – до проекту збитих льотчиків Льовочкіна – «Партії розвитку України». Обидва отримають схвальну оцінку політичних експертів-геронтологів.

Комуністи як партія абсолютно випадають з матриці політичних гравців і проведуть фонову кампанію, спрямовану на перспективу місцевих виборів.

Найцікавішим гравцем нинішніх виборів стане Радикальна партія Олега Ляшка. Вже зараз соціологи пророкують їй якщо не перемогу, то принаймні друге місце з рейтингом у 20%. Саме ці показники змушують основних гравців вдаватися до сірих та чорних кампаній з дискредитації третього номера президентських перегонів.

Гра Президента

Перемога у першому турі для Порошенка стала можливою не тільки завдяки значному кредиту довіри від виборця. Одним з визначальних факторів була відсутність кримського електорату та проблеми на Сході країни. Цей успіх команда Президента намагатиметься закріпити і надалі. Тому не варто очікувати остаточного завершення АТО до жовтня. Спокій на виборчих дільницях дасть додаткову електоральну підтримку Компартії. А її у Парламенті бачити не хочуть.

Очікуване акумулювання політичних і фінансових важковаговиків навколо президентського блоку виштовхує БЮТ на узбіччя історії. Цьому дрейфу активно сприяє і сама Тимошенко, яка з початку літа якщо і з’являється у публічному просторі, то лише на сторінках інтернет-глянців у ролі шопоголіка в європейських бутіках. Майбутня кампанія стане останньою для Юлії Володимирівни, а її мрія стати Президентом так і не справдиться.

Результат як перспектива

У контексті результатів перегонів є цікавою перспектива дочасних місцевих виборів. За законом, вони мають відбутися лише у жовтні 2015 року. Але експерти схиляються до того, що кампанію до місцевих рад проведуть навесні наступного року. Цьому сприятимуть два фактори: важка зима 2014-2015 – без російського газу та із застарілим ЖКГ, і результат блоку Президента на виборах. До речі, холодний сезон стане важким «ударом для УДАРу» і особистого рейтингу Кличка. На відміну від світової політичної практики, де головування у столиці є майданчиком для старту політичної кар’єри, Київ, з його хронічними комунальними хворобами лише сприяє погіршенню політичного іміджу та виходу на пенсію або «у біга».

 

Тим не менш, на нас чекає стрімка і цікава виборча кампанія із переформатуванням політичної карти. Країна вчиться жити у нових умовах, а вчитися завжди нелегко.